Унаслідок вибухів і подальшого розвитку аварії реакторниіі простір виявився практично порожнім. ПВМ у вигляді фрагментів активної зони (АЗ), паливних зборок, тепловидільних елементів (ТВЕЛів) знаходяться на підлозі центрального залу (ЦЗ), на перекриттях барабан-сепараторів (2±1 тонна), в піонерній стінці машинного залу (1,9 тонни), примішенні 504/2 (понад 5 тонн), південно-західному квадраті приміщення 305/2 (понад 0,5 тонни). Безпосередньо після аварії велика кількість фрагментів АЗ і їх скупчень спостерігалася навколо зруйнованого енергоблока. ТВЗ, ТВЕЛи і їхні частини було викинуто вибухом на майданчики вентиляційної труби, на дах деаераторної етажерки, машинного залу, дахи споруд 3-го енергоблока, однак велика частина міститься, мабуть, у ЦЗ. У процесі ліквідації наслідків аварії частина фрагментів з майданчика переміщена до розвалу і похована в каскадній стіні, частина зібрана в контейнери або похована під шаром бетону проммайданчика. Іншу частину фрагментів АЗ, шо знайшли на дахах будівель і майданчиках труби, скинули в розвал і згодом виявили всередині "Укриття", головним чином в ЦЗ. Нарешті, невелика кількість палива залишилася на майданчиках труби і на дахах, що було підтверджено результатами розвідок у 1991 р. Дати обгрунтовану оцінку загальної кількості палива у фрагментах АЗ на основі наявної інформації на цей час неможливо, для цього необхідні додаткові дослідження.
Враховуючи, шо фрагменти АЗ є найбільш ядерно-небезпечною модифікацією, потрібно дати оцінку такого палива. Загальна маса урану, що знаходився перед аварією в АЗ, в південному басейні витримки і в ЦЗ, оцінюється в 214 тонн (максимум), маса урану в лавовидних ПВМ і паливних
частках оцінюється в 33 тонни (мінімум). Різниця між цими значеннями є верхньою оцінкою маси урану у фрагментах АЗ. В цілому паливо в "Укритті" перебуває у такому вигляді: фрагменти активної зони, ЛПВМ, паливний пил і розчинні форми палива у воді.
ЛПВМ мають декілька модифікацій: а) склоподібні ПВМ, схожі на застиглі керамічні краплі чорного або брунатного кольору;
б) пемзоподібні ПВМ, виявлені в басейні-барботері, що утворилися після проникнення гарячої
лави у воду;
в) шлакоподібні ПВМ, які займають проміжне положення між попередніми модифікаціями;
г) лава розплавленого металу завтовшки до 15 см.
В останні роки температура на поверхні ПВМ і палива не набагато перевищувала температуру
навколишнього середовища, тепловиділення в опроміненому паливі і ЛПВМ практично не змінювалось і залишатиметься таким у найближчому майбутньому.
Загальна кількість води в нижніх приміщеннях реакторного блока "Укриття" оцінюється в 3000 м3. Інтерес до цього питання пов'язаний з тим, що починаючи з вересня 1990 р., аналіз виділень на поверхні ЛПВМ виявив присутність розчинних сполук урану.
Місткість ізотопів плутонію в цих новоутвореннях в сотні разів нижча, а масова частка урану в декілька разів вища, ніж у ЛПВМ. З 1991 р. почалися систематичні дослідження радіонуклідів і хімічного складу води приміщень. Необхідно зазначити, що концентрація урану в точках контролю
кожного року зростає.
В результаті обстеження приміщень були виявлені п'ять основних типів радіоактивного забруднення:
1. Осілими радіоактивними аерозолями через циркуляцію повітря і механічне перенесення радіонуклідів, що привело до забруднення відносно герметичних примішень, пов'язаних з іншими через системи вентиляції.
2. Продуктами горіння з гарячого газопилового викиду повітряних потоків.
3. Пов'язані з протіканням високоактивної води при спорожненні контуру багаторазової примусової циркуляції. Вода під час розтікання по приміщеннях змішувалася з диспергованим ядерним паливом і графітом (так були забруднені коридори сполучення, сходи і приміщення нижніх відміток).
4. Напливами свіжого бетону в процесі спорудження "Укриття".
5. Паливовмісткими масами в підреакторних і прилеглих до шахти реактора приміщеннях.
Радіонуклідний склад забруднень в основному відповідає середньому вигорянню палива 4-го енергоблока. У більшості приміщень на нижніх відмітках ПЕД не перевищує 1 Р/год.
ПЕД на поверхні завалів з будівельних конструкцій і матеріалів, скинутих в ЦЗ з вертольотів, має розбіжність значень від 10 до 500 Р/год. (в деяких точках до 4000 Р/год.). Забруднення приміщень деаераторної етажерки значно менше, ніж приміщень реакторного блока.